Українці західної території, що в 1932-1933 роках належала Польщі, під час Голодомору намагались допомогти харчами жителям Радянської України. Про це Суспільному розповів краєзнавець із містечка Гусятин Тернопільської області Василь Горбоватий. Його предки проживали на Сході Тернопільщини та в 1933 році організовували масову продуктову допомогу українцям сучасної Хмельниччини.

Решта історій про порятунок живе в усних розповідях з покоління в покоління по обидва боки Збруча. Як зараз зберігається пам'ять про намагання українців з західних територій допомогти своїм співвітчизникам врятуватися від голоду — дізнавалось Суспільне Хмельницький.

Із 1921 по 1939 рік по річці Збруч проходив державний кордон між Радянським Союзом і Польщею. В окупації цих двох держав опинились жителі нинішньої Хмельницької та Тернопільської областей. В роки Голодомору жителі цих прикордонних сіл перетинали Збруч. На Тернопільщину жителі тоді Кам'янець-Подільської області несли особисті речі в надії обміняти їх на їжу. Так само й тернополяни, знаючи про великий голод, який влаштувала радянська влада, намагались допомогти їжею жителям Хмельниччини.

Радянські прикордонники сказали висипати зерно на березі Збруча: спогади та свідчення про Голодомор на Хмельниччині

В селі Гусятин на Хмельницькому боці Збруча ми знайшли жінку, що народилась за кілька років до штучного голоду. Це 96-річна Ніна Лабоцька. З дитинства вона запам’ятала ті часи, коли Тернопільський берег Збруча був ще під владою Польщі.

"В моєї мами була навіть якась сестра дальня на тому березі. Мама стояли біля річки, а звідти сестра кричала: "Палагно, та ходи до нас". А вона каже: "Та не маю права". Потім поставили міст, і кому треба було, то по перепустках пускали", — розповідає Ніна Лабоцька.

Жінка говорить — про допомогу українців з того боку Збруча не пам’ятає. Про часи Голодомору в своєму селі згадує так: "Люди керували так, щоб не було Голодомору. Що мали на городі — тим і живилися".

На іншому боці Збруча, вже на Тернопільщині, в Гусятинському краєзнавчому музеї ми знаходимо свідчення про масовий голод українців, які переїхали сюди, зокрема із Хмельниччини, вже після 1939 року. Про дослідження розповідає директор музею Тарас Василик.

"По фондах музею зберігаємо свідчення тих людей, які проживали в цей період на території Східної та Центральної України", — каже він.

Із задокументованих свідчень допомоги продуктами — лише уривок з книги місцевого краєзнавця Василя Горбоватого. Сам краєзнавець каже — цю історію почув від діда, який збирав допомогу українцям тут, на Тернопільщині, як член товариства "Просвіта".

"В 1933 році "Просвіта" Васильковець (село за 10 кілометрів на захід, в сторону Копичинець) зібрала в кінці жовтня — на початку листопада три підводи зерна, картоплі, круп, олії. Люди давали, хто скільки може. І тих три підводи, одну з яких очолював мій дід, поїхали на початку листопада через оцей міст. Сказали радянські прикордонники висипати те зерно, а всі ті мішечки з мукою складати в купки, залишати і забиратися на польську сторону. Вже як вони почали розвантажувати, дощ почав розмивати ось це зерно, ось цю муку, і вже воно почало текти в Збруч. Їх швиденько вигнали. Навряд чи люди на східному Гусятині скористалися з їхньої допомоги", — говорить Василь Горбоватий.

За його словами, українці непідконтрольної Радянському Союзу території намагалися надати розголосу Голодомору в Європі. Зокрема, говорить, знаковою подією стало вбивство в 1933 році у Львові працівника радянського консульства Олексія Майлова членом Організації українських націоналістів Миколою Лемиком як помсту радянській системі за геноцид українців. В самому Гусятинському музеї свідчення Василя Горбоватого — єдиний задокументований факт.

"Також маємо усні свідчення того, як жителі нашого Гусятина допомагали східному Гусятину – передавали продукти, допомагали з якоюсь провізією чи грошима", — каже директор музею Тарас Василик.

Чоловік говорить — така кількість задокументованого фактажу про допомогу українців Заходу свідчить про замовчування й дотепер історії про Голодомор 1932-1933 років.

Що відомо Щорічно в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. На початку 20 століття Україна пережила три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. Найбільш трагічним з них виявився голод 1932-1933 років, що організувала радянська влада з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Керівництво Радянського Союзу довгий час приховувало факт смерті українців від штучного голоду. Лише після оголошення незалежності України почалося розслідування масштабів Голодомору, який забрав мільйони життів на території України та Кубані. За оцінками Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, у 1932-1933 років від голоду померли 10,5 мільйона українців. Читайте також "Хоронили голодних й напівживих", — спогади жінки з Хмельниччини, яка пережила Голодомор Їли суп з лободи та ходили по хліб за Збруч: спогади жителів Хмельниччини про голодомор Чому для України важливо, щоб світ визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

Джерело