Народних артистів України, які підтримують чи замовчують війну, позбавлять звань. Міністерство культури та інформаційної політики вже працює над відповідними змінами в законодавстві.

Актриса театру і кіно, волонтерка і громадська діячка Римма Зюбіна розповіла в ефірі Радіо Культура про акторство і театр під час війни, гідних та фейкових "народних артистів", митців-колаборантів, а також про театральні проєкти, що тут і тепер наважилися осмислити воєнну реальність.

Про "народних і заслужених" та систему державного репертуарного театру

У боротьбі за звання деякі діячі просто втрачають людську гідність. Я знаю такі приклади. Але в країні триває декомунізація, і це явище має зникнути. Коли ти приїжджаєш в іншу країну, а тебе там впізнають і дякують тобі ― оце твоє звання. А на мене як на вільну мисткиню взагалі жодним чином це звання не впливає, і на мою зарплатню також.

Уся система державного репертуарного театру – образлива. Театральна реформа не завершена і не спрацьована професійно.

Я завжди наводжу приклад польського театру. Є контракти з режисером, художнім керівником, який вже у програмі на конкурсі заявляє, що він робитиме з цим театром, яка буде репертуарна політика, чи це буде патріотичне спрямування, чи розважальне, чи філософське. Акторові ж треба не тільки продовжити контракт, а мати можливість вибору і перспективи. Не той зараз час, щоб рік-два-три просто очікувати. Життя дуже стрімке і може закінчитися будь-якої миті. Це нам показав спершу коронавірус, а тепер війна. І витрачати життя на очікування ― це неприпустима розкіш.

Якщо звання скасують, ми можемо запропонувати акторам лише високу заробітну плату. За кожен вихід актора у головній ролі він отримує не ставку, а певну суму грошей. Якщо на тебе йде глядач, тобто ти робиш касу, то ця сума ще більша. А своє ім’я роби сам.

Олексій Бондаренко про позбавлення звань народних артистів України

Я вважаю, що ці звання себе дискредитували, їх роздавали направо і наліво, не маючи на це підстав. От підіть зараз і заберіть звання в акторів Херсонського театру, які працюють для російських окупантів і кажуть, що мистецтво поза політикою. І коли ми повернемо території, то ці актори матимуть всі аргументи для того, щоб виправдати себе: ми тримали театр, ми тримали оборону, ми не зрадники. А у нас немає юридичної підстави позбавити звань артистів-колаборантів. Міністерство культури мусить розробити механізм, подати у Верховну Раду, і це має буде ухвалено в законодавчому аспекті.

Як почалася повномасштабна війна для Римми Зюбіної

Перші два місяці я почала вести стріми на своїй фейсбук-сторінці, ніколи раніше цього не робила. Я читала поезію і розповідала історії про відомих людей. Мені казали, що я займалась літературною психотерапією.

Тепер з’явилося багато людей, які мені пишуть або зустрічають на вулиці і дякують уже не за театр, кіно чи громадянську позицію, а за мої стріми. Люди кажуть, що коли вночі було дуже страшно, вмикався вогник ― і Римма Зюбіна читала. Я собі не давала розслабитися, бо кожного вечора мені треба було щось розповідати. Занурювалась у літературу, літературознавство, біографії, відкривала для себе всесвіти. І читала вірші про кохання. Мені здавалося, що люди, які обділені коханням, стають вбивцями і загарбниками. Як тільки не називали це ― "Стріми Римми", "Театр Зюбіної", "Між завиваннями сирен". Мені люди почали присилати свої вірші та книжки, і я з них читала.

Згодом разом із Євгеном Хмарою ми зробили музично-поетичний вечір і зібрали гроші для акторів Луганського муздрамтеатру, які зараз на фронті, їм потрібна була машина.

Про виставу "Це все вона"

Вистава була створена в Молодому театрі у 2016 році режисеркою Владою Білозоренко. Її батьки зараз на окупованій Херсонщині. П’єсу написав білоруський автор Андрій Іванов, який не живе в Білорусі, він абсолютно наша людина. У виставі зайнятий актор Олег Коркушко. Реквізит і костюми робимо всі разом: два актори, два продюсери.

Це вистава про складні стосунки мами і сина-підлітка. Думаю, всі мами синів знають, який це важкий період. Але це нормально, тому що особистість має відрізати пуповину від мами і стати собою. Раз на місяць о 18 годині ми граємо цю виставу в театрі Лесі Українки.

"Незламний Херсон": директор Херсонського театру Олександр Книга про окупацію, власне викрадення та роботу Про п’єсу Наталки Ворожбит "Зерносховище"

У Рівненському обласному музично-драматичному театрі у вересні відбулась прем’єра Максима Голенка, режисера, якого я дуже люблю. Під впливом вистави я перебувала днів п’ять.

Це п’єса Наталки Ворожбит "Зерносховище" на тему Голодомору. Режисура, п’єса, актори, сценографія, костюми, масовість та грандіозність вистави ― вразило все. Неймовірна ансамблевість на сцені, від кожного руху тіла, подиху й акторської наповненості складається вся картина. Потужна зарядженість та енергетика самої п’єси, а потім режисури Голенка, ті сенси й підтексти про Голодомор, як людина стає зрадником, як іде на співпрацю з ворогом…

Я вважаю, що вистава "Зерносховище" ― це подія не лише 2022 року, це подія останнього десятиліття у театральному житті України. Така вистава має проїхати всю Європу і цілий світ. Вона незручна, про наші болі, наші зради, про дуже неприємні моменти, ніби ти зазираєш у дзеркало після того, як зробив щось дуже погане. Але в це дзеркало треба дивитися. Я вітаю Рівненський театр. Це подвиг і перемога у театральному житті України.

Про нову виставу херсонців на сцені театру Лесі Українки

Це буде вистава про Херсон. Режисер Євген Резніченко запропонував нам п’єсу, і в перервах між читаннями я почула ці історії акторів – як вони жили в окупації, як вони евакуювалися, про обшуки, про три з половиною години допиту на блокпосту, про 50 блокпостів, які треба проїхати. І ми вирішили переписати п’єсу, тепер від неї нічого не залишиться.

Ми хочемо розказати, що Херсон – це Україна, що незламний Херсон – це не місто зрадників, що там дуже активний партизанський рух.

Ми робимо такий вербатіум – сідаємо, розповідаємо свої історії, потім Євген розшифровує ці тексти, тож наша вистава буде складатися з частин. Ми хочемо показати: якби такий спротив був у 2014 році в Луганську і Донецьку, то ці міста не здали б. У нас буде історія мітингів. Як це було небезпечно, але єдиним поривом херсонці виходили на мітинги.

Потім у нас буде тема евакуації, про те, як по кілька разів разів зривалися виїзди. Моя знайома пара добиралася шість днів від Херсона до Запоріжжя. І будуть історії самих працівників Херсонського театру, там були обшуки. В однієї жінки син у Нацгвардії, тож що відбувалось у неї вдома з тридцятьма озброєними людьми, який там був пресинг… І про 9-річну дитину, в якої за кілька місяців повисипалися брови.

Ми хочемо розказати, що Херсон – це Україна, що незламний Херсон – це не місто зрадників, що там дуже активний партизанський рух. Люди не погоджуються на колаборацію, хоча там примусово роздають паспорти під дулом автомата, на рубль вже переведено все, запроваджують підручники і навчання російською.

Читайте нас у Facebook або Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

Джерело