Лідер “Демократичної сокири” та військовослужбовець ЗСУ Юрій Гудименко пояснив, у чому різниця російської та української пропаганд.

Зверніть увагу, що всі російські пропагандистські лозунги, слогани та кліше виявились повним ла*ном.

“Вторая армия мира” – хіба що загробного. Принаймні по кількості.

“Можем повторить” – нє, не можете.

“На Берлин” – ну якщо не через нас, то може бути, бо через нас затягнеться трохи, років на сімсот.

“У России два союзника: армия и флот” – і два вороги: командування власної армії і командування власного флоту. А ще паління на складах з вибухівкою.

“Все думали, что русские стоят на коленях, а мы просто зашнуровывали берцы” – …охоронцям Кадирова.

“Русские своих не бросают” – а кого таки кинули, то не свої.

І так далі, не пам‘ятаю, що там в них ще було.

Тоді як всі наші слогани ми зробили реальністю.

“Слава Україні” – є. Весь світ тепер знає, що ми скажені, як медоїди, і нас краще не чіпати. Про наші подвиги вже знімають фільми і пишуть пісні та книги – і це тільки початок.

“Героям слава” – є. І мертвим, і живим. На весь світ, знову ж таки.

“Україна понад усе” – доведено сотнями тисяч, які у найтемніші дні лютого стояли в чергах за автоматами, розуміючи, що на них насувається танкова армада і жити, можливо, залишилось декілька годин.

“Смерть ворогам” – в процесі.

На фото (в публікації нижче — ред.) – частина цього процесу. Ротація в Ірпінь, район “Жирафа”, березень.

Джерело